Відкривши карту Києва, побачиш безліч своєрідних назв, якими позначають Київські масиви і райони. Деякі назви самі говорять про своє походження: наприклад, Вітряні Гори або Виноградар. А ось звідки взялися Шулявка, Борщагівка, Дорогожичі, просто так і не зрозуміти.
Оболонь – родичка італійської Болоньї
Спочатку назви отримували природні об’єкти: річки, гори, долини. Наприклад, річки Клов, Почайна, Котурка – це все різні варіанти слова «вода». Далі від імен річок і гір свою назву отримувала місцевість навколо, а потім – і поселення.
Найдавніші київські райони – Оболонь і Поділ. Подолом стародавні слов’яни називали місцевість під горою. А ось коріння слова «оболонь», очевидно, йдуть у ті далекі часи, коли всі люди континенту говорили на одному прамова. Так і вийшло, що наша Оболонь і італійська Болонья відбулися від одного слова, що позначає розливаються на літо луки з безліччю озер.
Район Печерськ явно має відношення до печер, проте до яких саме, єдиної думки поки немає. Легше всього припустити, що мова йде про лаврські печери, в яких ченці живуть вже добру тисячу років. З іншого боку, не випадково адже ченці почали селитися під землею саме в цьому місці. Швидше за все, пагорби Печерська сама природа нагородила печерами спочатку.
На Видубичах жив Перун, а в Жулянах – Геліос
Район Желяни став звичними нам Жулянами тільки на початку XX століття з вини невідомого службовця імперської канцелярії, яка переплутала літерку. Є кілька версій походження назви цього району. За однією з них, на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смерті – Желі. Інша версія ще більш екзотична: ніби до слов’ян на цій території жили люди, які вклонялися грецькому богу Сонця – Геліосу, а в слов’янській транскрипції «Г» дуже легко перетворюється на «Ж».
І про Видубичах є дві версії. За легендою, саме в цьому місці виплив на берег («Видибай») дерев’яний ідол Перуна, який скинув у Дніпро в 988 році князь Володимир Великий. Інша версія свідчить, що в цьому місці існувала стародавня переправа через Дніпро, по якій кияни переправлялися по річці на дубах. Звідси й назва.
А от у районі Кирилівської гори мешкав не бог і не ідол, а справжнісінький дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці, де відбувся бій, побудували Кирилівську церкву. Чи це так – невідомо, бо за іншою версією дракон жив в районі Оболоні і вбив його Добриня Микитич як раз там, де нині перетинаються вулиці Богатирська та Добринінський.
Хто такий Демей і кому що подарували в Дарниці?
Карта Києва як і раніше до кінця не розгадана. Питання викликають як стародавні назви, так і нові. Найбільша незрозуміла ситуація з Дорогожичах, Деміївка і Дарницею – просто-таки жодної прийнятною версії. Наприклад, слово «Дорогожичі», на думку деяких вчених, сягає «дорого» і «жити», але чому склалися саме ці слова, неясно.
А версія про місце, де нібито сходяться дороги, підходить ще менше. Деміївка з’явилася в XIX столітті і явно пов’язана з якимсь мисі. Однак чи був такий – історія не залишила для нас жодної підказки. Приблизно те саме і з Дарницею. Напрошується висновок, що хто-то что-то кому-то подарував, але конкретного пояснення немає.
Трохи кращі справи з Борщагівкою і Сирцем. Борщагівка, швидше за все, названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщец, або щавель, а Сирець – чи то від вогкості в тому районі, чи то від виробляється там необпаленої цегли, сирцю.
Одне з найзагадковіших київських назв – Шулявка – іде коренями в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвов Борок (так називали невисокий ліс). Пізніше складне для вимови слово перетворилося на Шулявку.
Поляки кричали «Кінчай засипати!»
Існує цікава легенда про назву селища Конча-Заспа, в якому зараз розташувалася шикарна база київського «Динамо». У цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!».
Смішно, але навряд чи правда – в польській мові немає таких слів. Назва, швидше за все, походить від двох озер з такими іменами. Давним-давно там протікав одну з приток Дніпра, але потім його засипали: там, де він закінчувався, утворилося озеро Конча, а там, де засипали, – Заспа.
А знаєте, звідки пішла назва парку «Кинь-Грусть» біля площі Шевченка? За легендою, як-то імператриця Катерина виїхала на пікнік за місто зі своїм фаворитом, графом Потьомкіним. Граф був похмурий і невеселий, і Катерина вирішила його підбадьорити: «Кинь грусть, дивись, яка краса навколо!». З тих пір це місце так і називають – Кинь-Грусть.
Насправді Катерина нічого подібного, швидше за все, не говорила. Адже документальних підтверджень її вояжу по цих місцях немає, а історію придумав один з журналістів в позаминулому столітті.
Ті, що говорять назви
Куренівка – в козацькі часи стояли курені.
Теремки – у часи Київської Русі знаходився якийсь терем, який саме – точно ніхто не знає.
Вітряні Гори – пагорби неподалік від виноградників, де зазвичай сильний вітер.
Топоніми, похідні від назв рослин
Осокорки – від дерева Осокор, яка і зараз часто зустрічається в цьому районі.
Виноградар – місце, де вирощували виноград.
Липки – від липової алеї на Печерську, що належить Лаврі.
Топоніми, похідні від прізвищ
Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.
Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.
Чоколівка – від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9000 рублів на придбання землі.
Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.
Як Вигурівщина стала Троєщиною, а Мешаловка – Мишоловкою
Топографічний казус стався з Троєщиною. Спочатку на лівому березі Дніпра сусідили два села – Вигурівщина і Троєщина. Одна називалася по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд).
А поруч знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії. У 70-х роках лівий берег почав активно забудовуватися, в результаті чого Вигурівщину спіткала доля московських Черьомушок.
Але хто-то весь район назвав Троєщиною, хоча насправді жодного будинку справжньої Троєщини не чіпали. Жителі Вигурівщини, природно, стали обурюватися. Тоді-то і народився зовсім неприйнятний гібрид Вигурівщина-Троєщина, який тепер красується на всіх київських картах.
У районі сучасної Мишоловки два століття тому були монастирські землі, де у великій кількості стояли млини. На звичайній млині можна молоти тільки один сорт зерна, а ось на тамтешніх – відразу кілька, за що назвали цей район Мешаловкой. У XIX столітті якийсь безіменний переписувач неправильно заповнив документи, і з його легкої руки з’явився смішний район міста – Мишоловка, хоча з мишами там все в порядку.
